Кажуть, природа найкращий художник, скульптор та архітектор. І, знаєте, правду говорять, адже те, на що здатна вона, досі не під силу навіть найталановитішій людині. Відтак часто автор місць, від яких без перебільшень перехоплює подих, – саме природа. Про те, що подібне є на Рівненщині і чим особливі такі пам’ятки, – у матеріалі далі на rivne.name.
Тунель кохання
Славнозвісний Тунель кохання. Так, це добре відоме не лише на Рівненщині, а й у багатьох інших містах України та навіть світу місце теж є свого роду унікальною пам’яткою якраз-таки природного походження. Хто там був, той знає, що тунель у Клевані має вигляд арки з ідеально правильною формою, утвореною з гілля дерев та кущів. Невже це може бути справою рук природи?
Щодо того, як саме утворився такий собі феномен, то версій є декілька. Згідно з першою, за часів Другої світової війни залізнична одноколійка, яка і зараз простягається крізь увесь Тунель кохання, вела до радянської військової бази. Розуміється, об’єкт секретний, відтак, аби бодай якось замаскувати дорогу, рейки з обох сторін вирішили щільно обсадити деревами та кущами. Так і зробили. У висновку – через роки утворився такий собі зелений коридор відомий сьогодні як Тунель кохання.
Щодо другої версії, то, відповідно до неї, ідеальною формою арка завдячує потягам, які курсують залізницею вже не один десяток років. Кажуть, активний рух рейками у Клевані почався десь у 60-х роках ХХ століття – мовляв, саме тоді на Рівненщині стартувало будівництво залізниці, яка мала б з’єднати певні населені пункти області з лісопильним заводом в місті Овруч, що на Житомирщині. Оскільки пролягав шлях через ліс, то рейки поступово обростали деревами. І обростали так, що, зрештою, утворився тунель. Щодо форми і поїздів, про які ми згадували дещо раніше, то, кажуть, що саме завдяки тому, що вантажний поїзд регулярно курсував до деревообробного комбінату та обламував «зайві» гілки на своєму шляху, і сформувалася ідеальна арка.
Третя версія – це вже місцева легенда. Вона, якщо й не зовсім достовірно пояснює, як саме утворився тунель, розповідає про інше – про те, чому локацію дотепер називають місцем кохання. Так, згідно з переказом, усе ґрунтується на історії любові хлопця-поляка з Оржева та дівчини-українки з Клеваня. Через різне віросповідання (він був католиком, вона – православною) батьки були проти їхніх стосунків і, зрештою, заборонили приїздити йому до неї, а їй до нього. Піти наперекір закохані не наважилися, але натомість вигадали дещо інше. Парубок, який працював інженером і отримав завдання спроєктувати залізницю від Оржева до Клеваня, переконав керівництво, що найкращим рішенням буде прокласти шлях через ліс – мовляв, лише в такому випадку не доведеться руйнувати житлові будинки. Із хлопцем погодилися, що й дало можливість закоханим бути разом бодай на відстані: вони вивчили азбуку Морзе і за допомогою звичайних ліхтариків спілкувалися до кінця своїх днів, як то кажуть.
Чи є серед цих трьох версій та, яка на 100% правдива? Питання без однозначної відповіді, однак, зважаючи на ті гіпотези, що маємо, висновок напрошується один: створила Тунель кохання на Рівненщині таки природа. Бо ж людина в цьому випадку втілила в життя хіба що функціональну ідею, обравши за розташування залізниці ліс. Далі за діло взялася природа. У висновку маємо Тунель кохання, який уже протягом багатьох років залишається туристичною родзинкою області.
Базальтові стовпи
Доказом того, що природа – неймовірно талановитий майстер-архітектор, є Базальтові стовпи. Розташована унікальна геологічна пам’ятка на території Івано-Долинського родовища у селі Базальтове Костопільського району Рівненської області. Кажуть, завдячувати тому, що станом на сьогодні ми знаємо про це особливе місце, треба польському королю Янові Казимиру, адже, мовляв, колись десь там, тобто у кар’єрі, він загубив дорогоцінний перстень. Очевидно, не перевірити реальність такого припущення ну просто не могли, відтак розпочали пошуки кільця. Персня знайти не знайшли, а от на поклади базальту натрапили. Якщо ж говорити з наукової точки зору, то костопільські стовпи – наслідок виверження вулкана, який діяв на території Рівненської області близько 650 мільйонів років тому. Відштовхуючись від цього, пояснюють утворення геологічної пам’ятки результатом “селективного плавлення ультраосновної речовини мантії Землі”. Якось так.
Завдяки всім тим процесам, які відбувалися колись, сьогодні ми маємо справжній природний феномен у вигляді унікальної споруди зі стовпів у формі чотири-, п’яти-, шести- і семигранників. І все це у величезних масштабах: товщина фігур коливається від 0.6 до 1.2 м, а висота – від 3-х до 30 м. Остаточний вау-ефект відчуваєш тоді, коли усвідомлюєш: Базальтові стовпи – дітище природи, створене від “а” до “я” без людської участі – а відповідно і без циркулів, транспортирів, кутників і лінійок.
Подбав майстер-архітектор і про ландшафтний дизайн навколо: красою вражає також Базальтове озеро, розташоване поруч. Водойма має надзвичайний вигляд завдяки своєму бірюзовому відтінку – і хоч це наслідок наявності звичайного гліцерину в складі та великої кількості водоростей на дні, виглядає все одно приголомшливо.
Урочище “Олександрівка”
Рівненщина – напрочуд багата область на різноманітні гідрологічні, ландшафтні та ботанічні заказники, парки й урочища. Але чомусь серед сотень їх хочеться виділити саме “Олександрівку”.
Урочище “Олександрівка” – зоологічна пам’ятка природи, яка розташована у Дубенському районі Рівненської області – на схилі пагорба Повчанської височини між селами Тараканів і Великі Сади, якщо бути точними. Особливим це місце є тому, що на його території, яка, до слова, дорівнює 14 га, росте багато дубів, кожному з яких уже по 200-250 років. Зрозуміло, що за такий достатньо солідний період життя дерева набули розмірів, що багатьох справді вражають.
Ще одна родзинка “Олександрівки” те, що це місце, яке дає змогу всім охочим залишитися з природою наодинці. Окрім двохсотлітніх дубів, там також ростуть граби, липи, берези, осики та багато-багато кущів ліщини. А щодо жителів, то в урочищі є шанс зустріти припутня, дятла, щеврика, шпака, вівчарика, вільшанку, дрозда, зяблика, синицю, соловейка чи чаплю.
Юзефінський дуб
Ну і наостанок та водночас у продовження попередньої теми – Юзефінський дуб. Це дерево, якому вже понад 1000 років, що само собою робить його особливим і ставить у ряд до інших пам’яток природи регіону. Росте один із найстаріших дубів не лише області, а й України загалом на півночі Рівненщини – у селі Глинне. За більше ніж тисячу років дерево, очевидно, стало справжнім природним велетнем: станом на 2024 рік його висота дорівнює понад 20 метрам, а ширина стовбура – майже 8. Кому не цікаво побачити подібні масштаби на власні очі?
Окрім того, що Юзефінський дуб вражає своїм зовнішнім виглядом, кажуть, також він має і магічні властивості. Зокрема, місцеві вірять, що дерево дарує всім, хто приходить захопитися його величчю, здоров’я, а також допомагає зцілитися від безплідності. Люди вірять: доторкнувшись до крони Юзефінського дуба, можна вимолити собі дітей. Вірити в подібне чи ні – це справа індивідуальна, а от приїхати і таки побачити бодай якусь із нами згаданих природних пам’яток Рівненщини – вже обов’язкова. Обирайте і мандруйте!