Місто Костопіль, що на Рівненщині, має славетну та давню історію. Передусім, містечко відоме, як промисловий центр Рівненської області. Адже ще наприкінці XIX століття тут з’явилися дві фанерні та меблева фабрика, лісопильний, чавуноливарний заводи, а також майстерні, які виготовляли лемеші та паркет. Окремої уваги заслуговує деревообробний завод Іцхака Айзика Ейдельштейна – підприємливого єврея, який проживав у Костополі. На його заводі виготовлялася високоякісна фанерна продукція, яка успішно конкурувала на світовому ринку, пише rivne.name.
Костопіль – місто деревообробної галузі
Місто Костопіль часто називають промисловим центром Рівненщини. І це не дивно, адже свого часу тут з’явилося чимало підприємств: завод скловиробів, заводи харчової промисловості, меблева фабрика, фанерні та лісопильні заводи.
Власне, деревообробка й займає чільне місце серед галузей промисловості у Костополі. Проїжджаючи містом, часто можна відчути запах деревини та тирси.
Зародилася деревообробна галузь у місті Костопіль наприкінці XIX-на початку XX століть. У місті виникли дві фанерні та одна меблева фабрика, а також три лісопильні. Одна з них належала братам Песаху, Новаху і Іцхаку Яхнюкам, друга знаходилася на фанерному підприємстві Айзика Ейдельштейна, а третя належала польській владі – вона була збудована на початку 1930-х років.
На цих лісопильнях деревину розпилювали на дошки, балки, плити, шпали, паркетні заготовки. Завдяки появі лісопилень тисячі костопільчан змогли отримати робочі місця.
Фанерний завод Айзика Ейдельштейна
Вагоме місце в деревообробній галузі Костополя початку XX століття займав фанерний завод єврея Іцхака Айзика Ейдельштейна. Це підприємство Ейдельштейн заснував у 1905 році разом з поляком В. Валявським, який певний час займав посаду міського голови Костополя.
У 1918 році, коли німці відступали з України, фанерний завод було спалено. Однак його історія на цьому не завершилася. На початку 1920-х років, коли Рівненщина входила до складу Польщі, Айзик Ейдельштейн взявся відновлювати своє підприємство. Допоміг йому в цьому ще один підприємець – Іцхак Яхнюк, який зайняв місце Валявського, коли той пішов.
Власника і директора фанерного заводу Ейдельштейна справедливо можна було назвати рушійною силою підприємства. Його характеризували, як надзвичайно енергійну людину, яка повністю була занурена у виробничий процес. Він постійно удосконалював виробництво, не шкодував коштів на те, аби запровадити на заводі нові методи виробництва та вийти на нові ринки збуту.
Підприємець впровадив у виробничий процес сучасні на той час шпонувальні машини та важкі гідравлічні преси. Крім цього Ейдельштейн підібрав працьовиту команду. Керівником виробництва був призначений Цві-Дов Фрідман, який був запрошений з Польщі до Костополя, як спеціаліст з виробництва фанери. Спочатку він працював на фанерному заводі Шереля, який теж знаходився у Костополі, а згодом перейшов до Ейдельштейна.
Саме Фрідман передав свої знання з фанерного виробництва іншим працівникам заводу. У 1934 році він разом з родиною виїхав до Ізраїлю. На підприємстві Фрідмана замінили його помічники – Берл Ліхтцайгер та Копель Вощина. Керували пилорамами на той час Лейбуш Дудельзак та Матіях Яхнюк. А за механіку на підприємстві відповідав поляк на прізвище Яронський.
Так, за досить короткий час фанерний завод Ейдельштейна перетворився на велике підприємство, на якому працювали понад чотири сотні працівників. Підприємство увійшло до трійки найбільших таких заводів у тодішній Польщі. Продукція фанерного заводу з Костополя успішно конкурувала з європейськими виробниками.
У 1939 році після приходу радянської влади деревообробне підприємство було націоналізоване. А після того, як місто окупували нацисти, більшу частину обладнання заводу було вивезено до Німеччини.
Засновника фанерної фабрики Іцхака Айзика Ейдельштейна та майже всю його родину разом з іншими євреями нацисти розстріляли поблизу Костополя. Вдалося вижити його синам – Вольфу та Аарону, які на початку війни опинилися в Казахстані.
До слова, Іцхак Айзик Ейдельштейн був дідом скандального російського політика, українофоба Володимира Жириновського. У 2007 році він відвідував Костопіль та побував на місці розстрілу рідних. На початку 2000-х років ходили розмови про те, що Жириновський збирається судитися з Україною, аби повернути деревообробну фабрику свого діда, яка колись розташовувалася на місці сучасного підприємства з виробництва деревостружкових плит ТОВ «Свіспан Лімітед». Однак цього не сталося.
