Гранітний кар’єр у селищі Клесів, що на Сарненщині, без жодних перебільшень, вражає. Цей кар’єр гранітів чимось нагадує величний римський Колізей. Станом на початок 2020-х років його глибина становила 118 метрів, а площа дорівнювала майже сотні футбольних полів.
Видобуток нерудних корисних копалин тут розпочався на початку 1900-х років. До Першої світової війни клесівський граніт активно експортували до Російської імперії, де з нього прокладали дороги та мости. А у міжвоєнні роки видобуток граніту контролювала польська влада, тому будівництво багатьох об’єктів у Варшаві та Кракові не обійшлося без граніту з Рівненщини, пише rivne.name.
Видобуток граніту на початку XX ст.
Граніти в селищі Клесів почали видобувати в далекому 1903 році, коли Рівненщина входила до складу Волинської губернії Російської імперії. Поступово масштаби видобутку почали зростати. І уже напередодні Першої світової війни тут видобували граніт два акціонерних товариства – «Клесовський граніт» та «Польський граніт». Щодня добувалося близько 50 вагонів цієї корисної копалини. На той час це були доволі великі масштаби.
Виявилося, що граніт з Клесова ідеально підходить для будівництва доріг. А тому влада Російської імперії наказала експортувати його до губерній та використовувати для прокладання доріг та мостів.
У міжвоєнний період видобуток граніту на Сарненщині контролювала влада Польщі. У 1930-х роках клесівський граніт активно купували для будівництва мостів. Мало хто знає, але чимало різноманітних об’єктів Варшави та Кракова були побудовані саме з видобутого на Рівненщині граніту. Зокрема, граніт з Рівненщини використовувався для будівництва бібліотеки Яґеллонського університету – найстарішого на теренах Польщі. Книгозбірню будували у 1931-1939 роках за проєктом архітектора Вацлава Кшижановського.
Крім цього, цоколь та сходи Національного музею в Кракові теж будувалися з клесівського граніту.
У міжвоєнні роки копальні Клесова також були відомим туристичним об’єктом. Для охочих побачити масштаби видобутку організовували тури, відвідувачі могли зробити фото на тлі величної копальні.
До речі, у 1933 році про клесівську копальню та її працівників було знято документальний англомовний фільм «Гранітні люди» («The Granite Men Of Poland»). На кадрах цієї короткометражки можна побачити, як тоді виглядав кар’єр на Сарненщині, а ще побачити в яких умовах працювали робітники. Додамо, що короткометражку можна відшукати на платформі YouTube.
Напередодні Другої світової війни із Клесівського кар’єру видобували 100 тис. тонн граніту щорічно. У цей період поблизу селища з’явилося дві копальні – «Пухач» та «Кривка». Камінь із першої копальні характеризувався тим, що був великозернистим і добре підходив для будівництва залізниць, а ось для доріг – ні. А дрібнозернистий граніт з копальні «Кривка», навпаки, підходив для будівництва доріг.
Відновлення видобутку після війни
Після Другої світової війни видобуток граніту з кар’єру не занепав, а продовжився. Роботи з видобутку цієї нерудної корисної копалини тут пожвавилися у 1949 році.
Відомо, що станом на 1970-ті роки сумарні промислові запаси становили понад 161 млн. метрів кубічних. А кристалічні породи залягали на глибині 40-45 метрів. Вони були перекриті товщею пісків та суглинків. Використовувався видобутий у другій половині XX століття граніт для одержання буту та щебеню.
У XXI столітті
На початку XXI століття клесівський гранітний кар’єр був найбільшим в Україні гранітним кар’єром та одним із найбільших в Європі. Його площа становила 100 гектарів, що дорівнювало майже сотні футбольних полів. А глибина копальні становила 118 метрів.
Мешканці Сарненщини знали, що розробкою, видобутком та збутом щебеневої продукції тут займалося підприємство «Технобуд». На початку 2020-х років щотижня на клесівському кар’єрі проводили два-три підриви гірничої маси. Після цього ескалатори навантажували породу на «Білази», а ті у свою чергу везли її на виробничу лінію. За один день вони могли розвести 20 тисяч тонн.
З видобутих копалин підприємство «Технобуд» виробляло кубоподібний гранітний та гравійний щебінь, бутовий камінь, натуральний гравій, дорожні та піщано-гравійні суміші, будівельний пісок. Усе це використовувалося під час будівництва доріг, виробництва бетону та залізобетону, асфальтних сумішей та баластування залізничних колій.
Продукція постачалася в різні куточки України, а також за кордон, зокрема в Польщу. Основними споживачами продукції були домобудівельні та шляхобудівні комплекси.
Найглибший в Європі гранітний кар’єр можна було відвідати з туристичною метою та побачити на власні очі його велич. Відвідувачі звертали увагу на озеро на дні кар’єру, яке утворилося з підземних річок. Ці ріки могли б затопити весь кар’єр, однак щодня воду з дна копальні відкачували, аби цього не сталося.
А загалом, клесівський кар’єр гранітів – видовище грандіозне. Такий собі Колізей на Рівненщині.