Рівненська область славиться своїми мальовничими ландшафтами та приваблює жителів інших регіонів цікавими локаціями, де можна провести свій вільний час та насолодитися місцевими краєвидами. Неподалік від Рівного декілька десятиліть тому існувало робітниче містечко Янова Долина, про яке із захопленням говорили не лише українці. Авторитетні польські видання розміщували на своїх сторінках статті про це поселення та розповідали про видобуток унікального каменю на його околицях. Цим матеріалом вимощені не лише дороги нашої країни, а й головні вулиці європейських міст. Янова Долина стала у свій час взірцевим та доволі сучасним містечком, де прокладали комунікації. Це поселення увійшло в історію нашого краю. Про роки процвітання та трагічну долю Янової Долини ви можете дізнатися з нашого матеріалу на rivne.name.
Легенди про виникнення Янової Долини
В декількох кілометрах від Рівного розташоване мальовниче село Базальтове, що належить до колишнього Костопільського району. Раніше воно мало цікаву назву Янова Долина. Інформація про це поселення розміщена навіть на польських сайтах та форумах, бо це був не просто один із населених пунктів Рівненщини, а взірцеве робітниче селище, де поважали місцевих жителів та їх невтомну працю на базальтових родовищах.
Тут розташоване одне із 7 “Природних чудес України”. Рівненщина славиться геологічним заказником “Базальтові стовпи” і не відвідати цю місцину просто неможливо. Саме тут працювала знімальна група над створенням фільму “Поводир”, а також співачка Руслана використала локацію для запису одного зі своїх кліпів. Це місце овіяне легендами та цікавими розповідями. Кам’яні брили спускаються каскадом до кар’єру із прозорою водою і сягають кількох десятків метрів заввишки.
Камінь в селищі з’явився як наслідок застиглої мільйони років тому вулканічної магми. Століттями унікальне родовище приховували від людського ока пісок та крейда, аж поки не трапився випадок, який увійшов у історію. Одна із легенд розповідає, як у 1635 році місцевий чоловік копав яму на колодязь, але його лопата зламалася об тверду породу. Згодом вона стала матеріалом для фундаменту його власного помешкання. Згідно іншої легенди, появу базальтових стовпів пов’язують з польським королем Яном Казимиром. Пишуть, ніби у цій місцевості вельможний чоловік загубив свій перстень під час полювання. Щоб позначити місце ймовірного згуби, він лишив хрест на одному з каменів. Коштовність так і не знайшли, але на тому місці постали дивовижні кам’яні брили, а саму місцевість стали називати Яновою Долиною.
Базальт тут добували дуже давно. У міжвоєнні часи Янова Долина славилася найбільшим підприємством Волинського воєводства і найбільшим базальтовим кар’єром всієї тодішньої Польщі, тому тут вирувало життя. Щоденно залізничною колією із Янової Долини до Костополя доставляли каміння, яке звідти прямувало далі. Вулиці та площі в Празі, Варшаві, Парижі, Відні, Лондоні та інших європейських міст вимощені рівненським базальтом.
Янова Долина процвітала. Сюди постійно приїздили цілі делегації, щоб подивитися, наскільки правильно можна організувати побут, працю та відпочинок місцевого населення. Про це поселення розміщено статті у провідних польських виданнях, де селище називали матір’ю польських автострад.
Унікальне поселення неподалік Горині
У Яновій Долині видобували базальт в часи панування на цих територіях російської влади, проте цінність місцевого каміння по-справжньому могли оцінити польські господарі. Сталося це у 1928 році. До цього часу базальт привозили із Швеції, проте маючи неподалік поклади цього матеріалу, почали добувати камінь в нашому регіоні. До 1934 року на родовищах у Яновій Долині трудилися тисячі людей, ось тоді й з’явилася ідея збудувати зразкове селище на площі 107 га. У цьому допомогла креативна розробка австрійського архітектора Адольфа Лооса. Так з’явилося унікальне поселення серед лісу і берегів Горині. Історики та архітектори щоразу дивуються, коли вивчають історію Янової Долини.
Часи процвітання Янової Долини
Будувати населений пункт почали в 1936 році. Спочатку звели 40 будівель, а запланували ще 60. Розробники потурбувалися, аби поселення стало взірцевим і це їм вдалося. Великим бонусом були мальовничі краєвиди, які надихали на нові ідеї. Просто серед лісу прокладено дороги з житловими поселеннями, які сполучали Янову Долину з навколишніми селами. До одного з них навіть проклали велосипедну доріжку.
Не дивно, що бруківкою вкрили проїжджу частину та вимостили каменем тротуари. Фундаментом для багатоквартирних житлових будинків слугував базальт, а основу зводили за допомогою дерев’яних брусів.
Вулиці мали назву початкових букв алфавіту (A, B, C, D), лише головні з них отримали повноцінні назви (Головна, Залізнична, Стометрова та інші).
Місцеві жителі мали можливість користуватися на той час благами суспільства. У Яновій Долині проклали водопровід, електрику та каналізацію. Містечко забезпечили 60 телефонами. Тут розмістили власний невеликий аеродром, працювала школа, дитячий садок, поліклініка, пожежна станція та поліцейський відділок. Крім того, викарбували власну грошову одиницю. У селищі не продавали алкоголь і тримали порядок.
У центрі поселення за планом повинні були побудувати костел. Його будівництво почалося в 1937 році, проте воєнні дії 1939 року перешкодили планам.
Жителі Янової Долини не лише спільно працювали на каменоломнях. Вони також мали цікаве дозвіллля, для чого їм створили всі зручності. Центром розваг слугував одноповерховий дерев’яний будинок, розміщений на головній вулиці містечка. Його називали ще “блоком”.
Ця будівля об’єднувала кінозал, їдальню, готельні номери, торгові кіоски та інші приміщення. На танцювальному майданчику та стадіоні біля “блоку” вирувало громадське життя містечка. Жителі Янової Долини приймали гостей не лише з інших регіонів нашої країни, а й відомих естрадних діячів Польщі. Усі важливі події висвітлювали кореспонденти місцевої газети “Янова Долина-Голос робітника”, видавництво якої фінансувала копальня.
Як у Яновій Долині згасло життя
Станом на 1939 рік у містечку проживало близько 3 тисяч осіб, серед яких більше було поляків. З приходом “совєтів” щасливе життя поступово згасало, а згодом відбулася справжня трагедія, яка увійшла в історію краю.
Недобудований костел став місцем утримання польських військовополонених. Територію обгородили колючим дротом. Додатково спорудили кілька бараків. У 1941-1943 роках тут вже перебували радянські полонені.
Базальт видобували в роки німецької окупації. Каміння вивозили до Німеччини та використовували на потреби свого війська. “Блок” на головній вулиці переобладнали в реабілітаційний центр, де лікували поранених бійців. За 3 дні до Великодня у квітні 1943 року Янову Долину перетворили на живий смолоскип. Янову Долину спалили разом з жителями містечка. За різними історичними даними, окупанти знищили від 600 до 800 осіб. Взірцеве поселення втратило свою цінність, а згодом відродилося як село Базальтове. Про колишню славу робітничого помешкання нагадують залишки фундаментів будівель, бетонні септики та пам’ятники загиблим у війні.