Планувалося, що це буде популярне, особливо влітку, місце відпочинку для рівнян. Але склалося не так, як гадалося, і у висновку це стало хіба що ще однією проблемою міста. Мова про горезвісну Басівкутську водойму. Як озеро перетворилося на стічну канаву і чому нікому з очільників Рівного все ніяк не вдається виправити плачевну ситуацію – у матеріалі далі на rivne.name.
Басівкутська водойма: як вона з’явилася у Рівному?
У Рівному Басівкутська водойма з‘явилася в післявоєнні роки. Формулювання речення із дієсловом «з‘явилася» вказує на те, що водойма – не природна. Так воно і є – це штучно створене в руслі річки Усті озеро. Згідно з деякими даними, почали спорудження спецбасейну після Другої світової війни. Для чого? Банально для того, щоб у рівнян з’явилася можливість відпочивати біля води у межах міста. Зусиллями місцевих, окрім самої водойми, було оброблено прибережну смугу, для якої спеціально завезли близько 20 вагонів піску, розбито клумби і додатково для зручності споруджено два кіоски. Так уже 1 липня 1948 року відбулося офіційне відкриття пляжу. Відтоді приблизно пів століття Басівкутське озеро вважалося однією з найпопулярніших локацій відпочинку в Рівному. А що ж далі?
Не водойма, а стічна канава
А далі двотисячні. Саме тоді понад Устею, і Басовим Кутом зокрема, почали, неначе гриби після дощу, з’являтися котеджі. І з року в рік їхня кількість все зростала, зростала й зростала. “Що поганого?” – запитаєте ви. А те, що наповнення рівненських водойм нечистотами, – це якраз-таки наслідок того великого будівництва, бо, бачте, власники новозведених котеджів не додумалися ні до чого іншого як повиводити свої каналізаційні стоки безпосередньо в Басівкутське озеро. Як результат – воно не відповідає жодним показникам норми: ні за запахом, ні за кольором, ні за санітарно-хімічними, ні за гігієнічними показниками. Такою плачевною ситуація з водоймою є вже далеко не один рік, невже за стільки часу нікому з очільників Рівного не спало на думку зробити бодай щось, аби врятувати Басів Кут?
Порятунок Басового Кута: спроба 1
Намагання були. Чи не вперше за порятунок Басівкутського озера заговорили в 2016 році. Депутати тодішньої каденції, запевнивши, що у міському бюджеті Рівного залишилося декілька “зайвих” тисяч, зібрали за круглим столом понад пів сотні небайдужих до долі Басового Кута людей, аби обговорити варіанти і спрямувати ті кошти на очищення водойми. Усього ініціативна група напрацювала близько 30 пропозицій. Вони, на їхню думку, могли б, по-перше, зупинити процес забруднення водойми, стан якої погіршувався з кожним роком, і, по-друге, дозволили б Басовому Куту з часом повернутися до виконання своїх першочергових обов’язків – тобто стати місцем рекреації для рівнян.
Балачки про це дійшли і до тодішнього очільника міста Володимира Хомка. Обговоривши відповідну ініціативу з фахівцями, мер у квітня 2017 року взяв справу із Басівкутським озером під власний контроль. Ба більше, пообіцяв рівнянам, що до кінця року обладнає водойму земснарядом – спеціальною технікою, яка мала б очищати дно від мулу, рослин та будь-яких інших забруднювачів.
Але… Щось та й не склалося, адже ні в 2017, ні роками пізніше рівненський Басів Кут земснаряду так і не побачив.
Порятунок Басового Кута: спроба 2
Вдруге за порятунок озера у Рівному взялися орієнтовно через рік – десь у 2018. Тоді ініціатором виступило вже комунальне підприємство “Рівнеоблводоканал”. На той час усі прекрасно розуміли, що причина перетворення Басового Кута на стічну канаву – побутові стоки, виведені із житлових масивів прямо у воду. Відтак, аби вирішити проблему, пропонувалося або каналізувати мікрорайон, або побудувати там п’ять локальних очисних споруд. Зваживши всі за та проти, зупинилися на першому варіанті – це, мовляв, вигідніше з фінансового боку.
Ініціативу підтримали. Ба більше, навіть стали щось робити, щоб втілити задумане в життя. Розпочали із пошуку грошей. Планувалося, що частину коштів на каналізування Басового Кута виділить Європейський інвестиційний банк, ще частину – міський бюджет, решта ж витрат ляже на плечі тамтешніх мешканців.
“Самі очисні споруди і магістральні каналізаційні мережі 100 відсотків бере на себе місто. А от вуличні мережі і до будинків – 50 на 50 з мешканцями. А врізається за свій рахунок кожний мешканець сам. Це буде вигідно”, – планував свого часу мер Рівного Володимир Хомко.
І от, здавалося б, після цього усе мало б нарешті зрушити з мертвої точки, але ж ні: на етапі пошуку джерел фінансування історія з каналізуванням мікрорайону Басового Кута і закінчилася. Причини стопу достеменно не відомі, однак, як згодом пояснювали в КП “Рівнеоблводоканал”, камінь спотикання в тому, що це були лише передпроєктні пропозиції, а до безпосередньо готового проєкту діло так і не дійшло.
Порятунок Басового Кута: спроба 3
А далі – пандемія. Одним словом, у 2019 році, коли всю увагу прикув до себе COVID-19, до Басівкутської водойми діла нікому вже не було. Повернулися до теми рівненського озера лише в 2020. Можливо, якби не місцеві вибори, то басівкутське питання відійшло б на другий план надовше. Але ж хіба кандидати в мери міста могли дозволити собі не скористатися одним із козирів? Ні, бо ж вибори у Рівному ще ні разу не проходили без обіцянок запровадити електронний квиток у громадському транспорті і нарешті таки очистити Устю та Басів Кут. Відтак дотрималися багаторічної традиції і в 2020.
Зокрема, один із тодішніх кандидатів у мери міста Віктор Шакирзян запевняв, що впровадить спеціальну програму з порятунку Басівкутської водойми і врешті зробить озеро одним із кращих місць відпочинку у Рівному. Щоб заява не виглядала просто гучними словами, чоловік навіть взявся доводити серйозність своїх намірів на ділі: аби відновити екосистему Басового Кута, зарибив його.
Так, пішов Віктор Шакирзян найпростішим шляхом, але ж найголовніше, що пішов. Шкода тільки, що подібні кроки озеро в такому занедбаному стані вже не врятують. Тому, як попереджали екологи, ідея із зарибленням з самого початку була приреченою на провал. Черговий провал.
Порятунок Басового Кута: спроба 4
Ще одним, хто намагався виправити ситуацію із Басівкутським озером, був Олександр Третяк – п’ятий за часів незалежності України очільник Рівного. Він, як і всі його попередники, підійшов до питання, що стосується багаторічного забруднення рівненських водойм, серйозно: спершу все детально вивчив, потім обговорив із фахівцями реальні варіанти вирішення ситуації, що склалася, і, врешті, дійшов до висновку, що Басів Кут – це проблема не лише Рівного, а й прилеглих громад. Бо ж, наприклад, воду найвищого п’ятого класу забруднення в озеро приносить річкою зі Здолбунова. Відтак Третяк вважав за потрібне долучити до роботи над покращенням стану Басівкутської водойми і жителів усіх населених пунктів, які дотичні до забруднення водойми, і кошти з обласного бюджету, адже, згідно з попередніми підрахунками, на очищення Басового Кута знадобиться щонайменше 50 мільйонів гривень.
Але поки Олександр Третяк думав, рахував і шукав, хто б зміг інвестувати в цю добру для Рівного справу, почалося повномасштабне вторгнення. Як результат – усе знову стало на паузу, адже виділяти кошти на очищення водойми, стан якої, складається враження, нікого не хвилював десятки років, під час дії воєнного стану і не доречно, і не дозволено. Тож висновок напрошується один: замість того, щоб бути окрасою Рівного, Басівкутське озеро є хіба що якоюсь проблемою, рішення на яке все ніяк і все нікому знайти не вдається.