Його ім’я нечасто згадується в шкільних підручниках, хоча внесок цієї видатної особистості в науку важко переоцінити. У часи, коли Україна переживала значні історичні потрясіння, він присвячував себе вивченню природи, розбудові науки та культурній спадщині, пише rivne.name. Володимир Іполитович Липський – перший український ботанік, який досліджував флору Алжиру, Тунісу, Індонезії, Центральної Азії. На честь цього науковця названо 54 види рослин, що увійшли до флористичних зібрань світу. Володимир Липський став одним із небагатьох уродженців з Рівненщини, які прославляли цей край далеко за межами рідної країни.
Перші роки життя та юнацтво
Володимир Липський народився 11 березня 1863 року в селі Самостріли, що у Рівненському районі, у родині сільського священника Іполита Федоровича Липського та його дружини Ганни. У шість років хлопчик втратив матір, а невдовзі померли його дідусь та молодша сестра Марійка. Ці події вплинули на характер маленького Володимира, йому довелося швидко подорослішати і вчитися ухвалювати відповідальні рішення. Він намагався бути незалежним у всіх своїх вчинках, і це сформувало світогляд хлопця, який потім знайшов відображення на його науковій кар’єрі.
Іполит Федорович прагнув дати синові світську освіту, тому в 1873 році переїхав з Володимиром і його молодшою сестрою Олею до Житомира. Іполита Федоровича Липського призначили головою будівельного комітету зі спорудження корпусів для семінарії при Житомирській консисторії. Батько майбутнього науковця був відомим церковним діячем, цікавився історією та краєзнавством, був досить начитаною людиною. Тому він і для сина намагався створювати найкращі умови для розвитку. Коли Володимиру було десять років, батько влаштував його до Першої чоловічої гімназії. На той час це був найкращий навчальний заклад Житомира, де працювали висококваліфіковані викладачі.
Сім’я Липських поселилася на одній із центральних вулиць, але їхня домівка розташовувалася далеко від гімназії Володимира. Тому хлопцеві доводилося щоденно ходити пішки близько 8 кілометрів до гімназії та назад. Звичка багато ходити залишилася з ним на все життя.
Володимир Липський навчався дуже старанно і виявляв чудові здібності. Викладачі та директор гімназії помітили це, тому вирішили звільнити Липського від плати за навчання. За чотири роки навчання юнак здобув цінні знання з історії, географії, мов та інших дисциплін.
Іполит Липський також бачив неабиякі здібності сина, тому восени 1877 року віддав його у приватну Київську колегію Павла Ґалаґана. У 1881 році Володимир закінчив навчальний заклад з золотою медаллю та все життя був вдячний за знання, здобуті там. Пізніше він навіть назвав один із льодовиків Центральної Азії в Каратегіні іменем Ґалаґана.
Наукові сходинки
Володимир з дитинства з великою любов’ю та цікавістю ставився до рослинного світу, тож вирішив пов’язати своє подальше життя з дослідженнями природи. Він вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира, де навчався з 1881 до 1886 року.
Значний вплив на Липського як на науковця та ботаніка справив професор Іван Шмальгаузен. Під керівництвом Шмальгаузена студент працював у гербарії, проводив ботанічні екскурсії околицями Києва, Поділля, Житомирщини, Бессарабії. Володимир не втрачав жодної можливості поповнити університетський гербарій новими рослинами, проводив багато часу, досліджуючи їх, і регулярно виступав з доповідями на засіданнях Київського товариства природодослідників.
Після закінчення навчання в університеті Липський обіймав різні посади у ботанічному саду Київського університету. Водночас у наукових журналах були опубліковані його статті, а також вийшла перша монографія “Дослідження про флору Бессарабії”.
З 1889 року вчений брав участь в експедиціях до Кавказу, Криму, Північного Ірану, Центральної Азії. У 1899 Володимир Іполитович захистив докторську дисертацію та видав дуже вагому працю “Флора Кавказу”. Вона стала настільною книгою для всіх поколінь ботаніків. Лише для опрацювання літературних джерел про флору Кавказу Липський застосував знання восьми іноземних мов.
Важливим етапом у кар’єрі Липського була поїздка до країн Південної Європи, а саме до Італії, Туреччини, Греції. Там він відвідав природничі музеї та ботанічні сади.
5 серпня 1928 року Володимир Іполитович переїхав до Одеси та очолив університетський ботанічний сад. Він продовжував займатися наукою. Під час життя в Одесі, ботанік займався дослідженнями рослинного світу півдня України. Важливим етапом у діяльності Липського були експедиції в акваторії Чорного моря – він досліджував червону водорість Філофору. За ініціативою вченого в Україні почали виготовляти агар-агар з цієї водорості, що дозволило відмовитися від імпортної продукції.
За роки своєї наукової діяльності Володимир Липський зібрав великі колекції рослин, більша частина з яких зберігається в Інституті ботаніки НАН України, Петербурзькому ботанічному саду, гербаріях Кавказу та країн Центральної Азії. Володимир Іполитович йшов за своїм призначенням навіть у поважному віці. У 74 роки він здійснив свої останні експедиції до Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану.
Про характер науковця
Незважаючи на значні досягнення у сфері науки, Володимир Іполитович відрізнявся скромністю, делікатністю та невибагливістю. Проте це не стосувалося ботаніки, у якій чоловік невпинно розвивався. У київських колег Володимир Липський незмінно викликав щире здивування, з’являючись на роботу у простенькому, старому міжсезонному пальті.
Він рубав дрова власноруч для опалення своєї скромної хатини, вирощував на невеликому городі овочі. Після переїзду до Одеси ботанік отримав від держави садибу, де мав жити, але відмовився від неї, передавши будівлю місцевому ботанічному саду для користування.
Окрім цього, визначною якістю ботаніка була принциповість у поглядах. Він майже п’ять років пропрацював директором Одеського ботанічного саду, а потім звільнився через те, що категорично не підтримував ідеї агронома-чиновника Трохима Лисенка, який користувався прихильністю Сталіна. Липський вирішив, що краще бути науковим консультантом, ніж займати керівну посаду, виконуючи “дурні забаганки” керівництва.
Особисте життя
Про особисте життя видатного науковця з Рівненщини відомо не так багато, але із деяких джерел можна дізнатися, що у нього було шість дітей. Володимир Іполитович пішов із життя 24 лютого 1937 року в Одесі і до останніх днів самовіддано присвячував себе улюбленій справі. Але, на жаль, історія відомого ботаніка має трагічне продовження.
У 1950-х роках могилу вченого разом із надгробним пам’ятником, який встановили Володимирові його діти, було зруйновано, а місце поховання – загублено. Через деякий час радянська влада створила на місці цвинтаря парк розваг, залишивши Володимира Липського без останнього прихистку на рідній українській землі. Лише у 1990 році могилу науковця було формально відновлено в іншому місці. До того часу про важливий науковий доробок Володимира Іполитовича академічна громадськість майже не згадувала, але найкращою пам’яттю про надзвичайно талановитого та відданого вченого є його численні наукові роботи у галузі флористики. Життя Володимира Іполитовича Липського – це приклад справжньої любові до своєї справи та невтомної праці заради добробуту батьківщини.
