У XXI важко уявити повсякденне життя без використання води. Як тільки з кранів у великих містах не тече вода, здається настає кінець світу та зупиняється домашня рутина та робочі процеси. Ще декілька десятиліть назад про водопровід рівняни могли лише мріяти, а воду використовували з декількох місцевих колодязів. Історія Рівненського облводоканалу розпочалася в далекому 1928 році, проте згідно архівним документам перші спроби забезпечити водою частину міста відбувалися ще задовго до цієї дати, пише сайт rivne.name. У нашому матеріалі ми крок за кроком розповімо, як у Рівному з’явилася вода та які події перешкоджали пришвидшенню цьому процесу.
Коли розпочалася водопровідна історія Рівного
У кожному з міст нашої країни по-різному розпочалася водопровідна історія. Рівне входить в список перших регіонів, де місцевих жителів стали забезпечувати водою, хоч і в обмеженій кількості.
У XIX столітті у великих населених пунктах існувала проблема нестачі води. Складно уявити зараз, але люди й справді обходилися без благ цивілізації у такому розумінні, як зараз маємо ми. Насправді тодішнім нашим землякам місцева влада постійно намагалася поліпшувати життя та шукала шляхи вирішення багатьох проблем.
Перший водопровід на території нашої держави збудували в Одесі, а якщо говорити про сусідні області, то такими благами забезпечили Житомирську область. Сталося це в 1898 році.
Власники Рівного Адам та Йосип Любомирські у 1897 році вперше порушили питання про будівництво водопроводу у місті. 30 березня 1898 року задокументовано справу під назвою “Об устройстве в городе Ровно водопровода”.
На ті часи рівняни користувалися водою з трьох існуючих у нашому місті колодязів, але цього настільки не вистачало, що питання про будівництво водопроводу було на порядку денному. Трохи покращило життя наших земляків встановлення на цих колодязях спеціальних насосів та інших приладів.
Такі блага цивілізації коштували містянам грошей, бо обладнання періодично потребувало ремонтних робіт та заміни запчастин. У 1898 році вирішили брати з населення за такі послуги кошти. Дві копійки потрібно було віддати за бочку води, а половину копійки вартувало напування коня чи великої рогатої худоби.
Про першу водокачку та проблеми в процесі будування водопроводу
Перша парова водокачка з’явилася у Рівному в 1904 році. Це було великим кроком на шляху до майбутнього будівництва водопроводу. Ця споруда і стала першим комунальним об’єктом нашого міста. Водокачка з’явилася завдяки інженеру Сокалю на колишній вулиці 3-го Мая (зараз – вулиця Соборна, 282). Вона собою представляла свердловину глибиною 16 метрів, насосну станцію з баком води та паровим насосом. Воду подавали на гребінку з кранами по вул. Соборна. До точок з кранами підїжджали кінні повозки, розраховувалися за воду та доставляли її місцевим жителям.
Непросто було вирішити питання з будівництвом водопроводу. Тодішнє керівництво не могло дійти згоди, а більше труднощів принесла Перша світова війна. В черговий раз про будівництво рівненського водопроводу заговорили за часів правління Польщі.
30 липня 1928 року підготували угоду на розробку проєкту рівненського водопроводу. Задіяними у цій справі були бургомістр міста В. Артемонович та професор політехніки у Варшаві К. Помяновський. Вже 20 вересня на засіданні міської ради прийняли рішення затвердити угоду, а ще через рік розпочали перші будівельні роботи.
У проєкті мова йшла про появу водопроводу на вул. Скорупки (зараз – вул. 24 Серпня). В процесі робіт встановили свердловину глибиною 16 метрів, насосну станцію та проклали нові водопровідні мережі із чавунних труб різної товщини на 15 кілометрів.
Далі планували поєднати нові мережі з тими, що з’явилися в період з 1905 по 1927 роки на лівобережній частині Рівного. Підготовка, затвердження та реалізація проєкту обійшлась місту в майже 4 мільйони злотих.
Протягом наступних років відновили діяльність водонапірної башти на вул. 3-го Мая (зараз – вулиця Соборна, 282), а також під мостом над Устею проклали труби, протяжністю 933,9 метра.
У наступні три роки відбувся застій і ніяких будівельних робіт, що стосувалися міського водопроводу, не проводилося. Єдине, що провели воду до автовокзалу.
Перші кредити та прокладання водопроводу в роки Другої світової війни
У 1934 році прийшлося брати 25 000 злотих в кредит для того, щоб з’єднати прокладені труби. Наприкінці року 150 житлових та 105 приватних будинки отримали доступ до водопровідної мережі.
У міській владі регулярно обговорювали шляхи розширення водопроводу. У 1935 році підписали угоду на взяття наступної позики. До речі, сантехнічні труби наше місто купувало у польському місті Катовіце. Деякі з них функціонують досі у центральній частині Рівного.
Поступово до водопроводу під’єднували різні вулиці та об’єкти. У 1936 році водою забезпечили район сучасного ринку, Рівненський гуманітарний університет, частину вулиць Замкова, Соборної, Шкільної, Сагайдачного та інших.
В історії появи міського водопроводу особливої уваги потребує 1937 рік. В першу чергу саме тоді завершили будівництво водонапірної станції на вул. Орліч Дереша (зараз – вул. Ст. Бандери) і 18 листопада станція забезпечила водою майже все Рівне. У цьому ж році в 5 рівненських школах провели водопровідно-каналізаційні роботи.
Проте повністю все місто не мало доступу до водопроводу, тому ухвалили рішення протягом 1937-1938 років побудувати додатково ще 3 колодязі, 2 з яких мали з’явитися на околицях Рівного, де найбільше бракувало води.
У 1939 році на Західній Україні панувала радянська влада і рівненський водопровід націоналізували. На той час підприємство знаходилося на вул. Чапаєва, 20 (зараз – вул. Ст. Бандери), проте до наших днів збереглася лише частина будівлі. Там розташований адміністративний корпус підприємства. На ньому працювало в той період 15 службовців та 25 робітників.
Історики дослідили, що в роки панування нацистської влади міський водопровід майже не зазнав руйнувань. У той час загальна протяжність водопроводу становила 21,7 км, а місто обслуговувало основна та резервна насосні станції. У 1949 році воду, якою користувалося місто, кожного місяця перевіряли і вона була якісною та чистою.
Про рівненський водопровід у післявоєнні роки
У післявоєнні роки рівняни мали проблеми із регулярною подачею води. У архівних документах зазначено, що міські жителі кожного дня не мали води впродовж 1-2 години, а деякі райони міста мали воду в своїх помешканнях лише в окремі години.
Міські насосні станції та свердловини не справлялися з тим об’ємом, який потребувало населення Рівного. Водопровід потребував розширення та розбудови. У 1958 році завершили будувати першу чергу водопроводу і водою забезпечили жителів району Грабника та північно-східну частину міста.
У 1962 році директором “Міськводоканалу” став Петро Батрак, який очолював підприємство до 1991 року. За роки його керівництва з’явилися нові насосні станції, які забезпечували більшу кількість рівнян водою.
У 60-70-х роках бурили свердловини глибиною 250-700 м на водозабірних майданчиках у районах Новий Двір та на Дворці (вул. Олеся). Це робилося задля забезпечення водою рівнян, що проживали в східній, західній та північно-східній частині Рівного.
Води все-таки бракувало, кількість населення щороку збільшувалася, а в місті з’являлися заводи та підприємства, яких треба було підключати до міського водопроводу. Тому почали ретельно вивчати запаси підземних вод на Новомильському, Горбаківському та Гориньградському водозабірних майданчиках.
Після низки досліджень виявили, що саме в Горбакові воду можна видобувати на глибині 100-110 метрів, тому головний водозабір розмістили в 20 кілометрах від Рівного. У Горбакові його почали будувати ще в 1974 році і завершили в 1984 році.
Водою ніби й забезпечили все місто, проте поступала вона до споживачів на початку 80-х років за графіком, який друкували у газеті “Червоний прапор”. Ця проблема вирішилася аж в 1998 році, відтоді рівнянам надали можливість безперебійного доступу до води.
Будівництво водопровідних мереж не припинилося і на межі тисячоліть, нове обладнання приходить на зміну більш застарілому, щоб рівняни могли без проблем користуватися благами суспільства.