Рівненщина багата на мальовничі куточки з глибоким історичним корінням, проте селище Млинів посідає серед них особливе місце. Його назва викликає в уяві поетичні образи: масивні дерев’яні зруби над водною поверхнею, міцні палі, велетенські дерев’яні колеса з лопатями, що важко перевертають спінену воду, і безупинний гуркіт жорен, що перетирають зерно на духмяне борошно. Проте, приїхавши до Млинова, ви не побачите жодного старовинного водяного млина. Від колись потужного гідротехнічного господарства, яке годувало весь край і дало назву населеному пункту, не лишилося нічого. Як виник і розвивався млинарський промисел на Ікві, яку роль він відігравав у житті мальовничого селища на Рівненщині, чому час виявився немилосердним до стародавніх споруд, розповідаємо на rivne.name.
Як річка Іква стала основою промислового розквіту
Історія Млинова нерозривно пов’язана з річкою Іквою — правою притокою Стиру. На відміну від стрімких гірських річок з їхніми непередбачуваними паводками, Іква у межах Волинської височини завжди вирізнялася спокійним і стабільним плином. Вона мала ширшу заплаву, стійкий водний режим та достатній похил річища, що створювало ідеальні природні умови для будівництва гребель та облаштування водяних млинів.
Перші писемні згадки про поселення Млинів датуються початком XVI століття. У різні часи ті території належали відомим литовсько-руським та польським шляхетським родинам. Проте ще до появи там розкішних палаців і панських маєтків мешканці Млинова навчилися використовувати силу Ікви для господарських потреб.
Зернове господарство становило основу економіки Волині протягом багатьох століть. Родючі землі давали багаті врожаї жита, пшениці, ячменю та вівса. Проте виростити збіжжя було лише половиною справи — його потрібно було переробити. Ручні жорна, які використовували в кожному селянському господарстві, вимагали колосальної фізичної праці й мали низьку продуктивність. Використання сили рухомої води стало технологічною революцією пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу. На Ікві почали масово виникати гідротехнічні споруди, через що поселення отримало назву Млинів.
Ріка Іква
Як працювали водяні млини на Ікві
В уяві багатьох водяні млини часто постають як невеликі дерев’яні хатини біля води. Насправді ж ті об’єкти являли собою складний комплекс інженерних і гідротехнічних споруд, побудова яких вимагала високої майстерності й значних матеріальних витрат.
Щоб змусити воду обертати важкі жорна, потрібно було перерозподілити її потік. Будівництво починалося зі зведення греблі. Вона перегороджувала річище Ікви, утворюючи штучний став-накопичувач. Це дозволяло не лише регулювати рівень води в посушливі періоди, а й створювати необхідний перепад висот. Від ставу відводилися спеціальні канали — млинівки, якими вода спрямовувалася безпосередньо до робочих коліс.
Залежно від конструкції та глибини річки використовувалися різні типи коліс:
- підливні — занурювалися нижньою частиною у стрімкий потік води;
- наливні (верхньобійні) — вода подавалася зверху спеціальним дерев’яним жолобом, падаючи на лопаті-коритця під силою власної ваги, що забезпечувало значно вищий коефіцієнт корисної дії.
Обертовий рух водяного колеса за допомогою масивного дубового вала й дерев’яних або залізних шестерень передавався всередину приміщення млина. Там встановлювалися жорнові постави — два важких кам’яних диски (горішник і спідник), між якими перетиралося зерно. Верхній камінь обертався, а нижній залишався нерухомим. Від регулювання відстані між ними залежала якість помелу.
Млини на Ікві часто були багатофункціональними. Крім мелення борошна різних ґатунків (від грубого шроту для худоби до тонкого питльованого борошна на святкову випічку), при млинах часто функціонували:
- сукновальні — пристрої, де за допомогою дерев’яних молотів, які приводилися в рух водою, ущільнювали та обробляли шерстяне полотно для виготовлення сукна;
- олійниці — де віджимали олію з насіння льону, коноплі чи ріпаку;
- точильні й пилорамні верстати.
Як водяні млини на Ікві були місцем зустрічей, торгівлі та обміну новинами
Водяний млин був не просто господарським об’єктом, а й слугував важливим соціально-культурним центром усього довколишнього регіону. Оскільки помел зерна був сезонним і тривалим процесом, селяни з усіх навколишніх сіл з’їжджалися туди підводами й чекали своєї черги годинами, а іноді й цілими днями.
Біля млинів на Ікві вирувало життя. Там укладалися торговельні угоди, обговорювалися ціни на врожай, новини з міст, політичні події. Млинар був однією з найповажніших і найвпливовіших постатей у громаді. Він повинен був знати тонкощі механіки, вміти доглядати за жорнами (періодично відновлювати насічки на камені), контролювати рівень води в ставку та вести облік сировини. За свою роботу млинар брав мірку — визначений відсоток від змолотого зерна.
Через особливий статус млинарі у фольклорі нерідко наділялися напівмістичними рисами. Водяні млини вважалися місцем проживання водяників та русалок, з якими мірошник нібито мусив підтримувати добрі взаємини, аби греблю не розмило під час весняного водопілля.
Чому водяні млини на Ікві занепали й зникли
Питання, чому від настільки розвиненого промислу в Млинові не лишилося матеріальних слідів, має кілька об’єктивних причин. Вони пов’язані з технологічними, історичними й екологічними змінами XIX–XX століть.
1. Технічний прогрес і поява нових джерел енергії
Друга половина XIX століття ознаменувалася бурхливим розвитком промисловості. На зміну водяному колесу прийшли парові машини, а згодом — двигуни внутрішнього згоряння та електрика. Електричні й парові млини не залежали від сезонних коливань рівня води у річці, не боялися зимових морозів (коли вода замерзала і колеса зупинялися) та мали в рази вищу продуктивність. Традиційні водяні млини поступово ставали економічно невигідними й програвали конкуренцію великим вальцьовим млинам промислового типу.
2. Руйнівний вплив воєн
XX століття принесло на землі Волині важкі випробування. Перша світова війна, радянсько-польські бої, а згодом Друга світова війна завдали непоправної шкоди інфраструктурі регіону. Млини та греблі, що були стратегічними об’єктами (як джерела продовольства та зручні точки для переправ через річки), часто знищувалися під час відступу чи наступу військ. У червні 1941 року та під час визволення краю в 1944 році в районі Млинова точилися жорстокі бої, внаслідок яких деякі дерев’яні споруди згоріли.
3. Недовговічність матеріалів і зміна гідрології
Основною будівельною сировиною для млинів було дерево. Без постійного догляду, під впливом вологи, грибка й різких змін температур дерев’яні конструкції швидко руйнувалися. Коли млини переставали експлуатувати й ремонтувати, вони занепадали протягом кількох десятиліть.
Крім того, у радянський період річище Ікви зазнало суттєвих меліоративних змін. Створення нових водосховищ та осушення заплав змінили природний гідрологічний режим. Старі греблі були розібрані або розмиті течією, а млинівки замулилися та заросли очеретом.
Млинів — затишне селище, головним свідченням давнього промислового розквіту якого залишається його назва. І хоч над тихою Іквою більше не лунає гуркіт водяних коліс, історія селища береже пам’ять про наполегливу працю поколінь, завдяки якій населений пункт здобув свою назву.
