Красносільський вітряк — це не просто окраса місцевого пейзажу, а й складний інженерний об’єкт XIX століття, створений Іваном Клічніком. За довгі роки простою конструкція зазнала суттєвих руйнувань, проте у 2024 році громада повернула споруду до життя. У цій статті на сайті rivne.name ви дізнаєтеся про принцип роботи механізмів Красносільського млина, його місце в культурній спадщині регіону й деталі масштабної реставрації.
Як у Красносіллі з’явився вітряк наприкінці XIX століття
Історія вітряка в Красносіллі почалася 1895 року, коли чеський майстер Іван Клічнік збудував у селі дерев’яний млин. На той час територія Рівненської області входила до складу Волинської губернії Російської імперії. Вітряки були важливою частиною сільського господарства: вони давали змогу молоти зерно без використання парових машин чи електрики. Для роботи механізму достатньо було сили вітру.
Красносільська споруда стала частиною господарського життя місцевих мешканців. Селяни привозили туди зерно, щоб отримати борошно для випікання хліба та приготування інших страв. Робота млина залежала від погоди: за достатнього вітру його крила приводили в рух внутрішній механізм, а за безвітряної погоди помел доводилося відкладати. Така залежність від природних умов була характерною для традиційного вітряного млинарства.
Про родину майстра, що створив на Рівненщині вітряк, відомо зі спогадів його онуки Лідії Яремчук, якій журналісти «Суспільного» присвятили окрему частину матеріалу про відновлення споруди. За її словами, Іван Клічнік спочатку жив у Липках, де мав корчму, а згодом перебрався до Красносілля й облаштував там млин. На ньому працював і батько Лідії, який добре знав механізм.
Вітряк молов зерно до 1964 року. За спогадами Лідії Яремчук, туди приїжджали кіньми люди з навколишніх поселень. Тоді електрифікація сільської місцевості ще не була повсюдною, тому вітрова енергія залишалася важливим ресурсом для господарства. Згодом млин утратив виробниче призначення, проте зберігся як свідчення традиційної техніки та майстерності дерев’яного будівництва.
Як був улаштований Красносільський вітряк
Унікальність Красносільського вітряка полягає не тільки у віці. Він належить до стовпового типу дерев’яних млинів. Його головна конструктивна особливість — можливість повертати весь корпус споруди навколо центральної вертикальної опори. Завдяки цьому мірошник міг спрямовувати крила назустріч вітру, навіть коли той змінював напрямок. Для порівняння, в інших типах млинів поверталася лише верхня частина конструкції.
Основою споруди був масивний дерев’яний стовп — штибер, на якому тримався корпус із млиновим обладнанням. Така конструкція потребувала міцних з’єднань і ретельно припасованих деталей, адже опора мала витримувати вагу будівлі та навантаження під час роботи крил. Водночас рухомий вузол повинен був давати змогу розвертати корпус без зайвого опору.
Як вітер приводив у рух механізм
Крила вітряка приймали енергію повітряного потоку й передавали обертання горизонтальному валу. Усередині споруди рух переходив до системи механічних передач, які приводили в дію робоче обладнання. У традиційних вітряних млинах для цього використовували зубчасті колеса, що передавали обертання між окремими валами.
Точність виготовлення деталей мала вирішальне значення. Зубці коліс повинні були правильно зчіплюватися, а рухомі вузли — витримувати навантаження без надмірного тертя. Дерев’яні механізми потребували регулярного догляду, адже волога, перепади температури й тривала експлуатація негативно впливали на стан матеріалу.
Жорна й подавання зерна
Основним робочим обладнанням млина були жорна — кам’яні диски, між якими зерно перетиралося на борошно. Нижній камінь залишався нерухомим, а верхній обертався. Зерно засипали в ківш, звідки воно через спеціальний лоток поступово потрапляло до отвору у верхньому жорні.
Під час обертання каменів зернівки подрібнювалися між їхніми робочими поверхнями. Результат залежав від відстані між жорнами, швидкості обертання та рівномірності подавання зерна. Мірошник мав стежити за процесом, щоб механізм працював без перевантаження, а помел відповідав потребам замовників.
Як Красносільський вітряк пережив понад століття
У 1964 році, коли жорна Красносільського млина зупинились і він втратив своє господарське призначення, споруда ризикувала повторити долю більшості дерев’яних вітряків України, які масово розбирали на дрова або залишали руйнуватися. Проте млин Івана Клічніка вистояв — збереглись і дерев’яний корпус, і унікальне внутрішнє обладнання.
Без належного догляду найбільше потерпали зовнішні елементи, піддані впливу опадів: масивні крила й головний вал трухлявіли, а пошкодження даху відкрили волозі шлях усередину. Для дерев’яного механізму це становило загрозу, адже намоклі несні балки швидко втрачали міцність, прискорюючи руйнування внутрішніх вузлів.
Згодом вітряк перетворили на візитну картку Гощанщини. До 2019 року він слугував головною локацією етнофестивалю «Красносільські вітряки», що приваблював туристів і знайомив гостей із традиціями краю. Утім, популярність лише підкреслила контраст між естетичною цінністю об’єкта та його реальним станом: без невідкладної реставрації даху, вала й крил унікальна пам’ятка XIX століття була приречена на знищення.
Як громада відновила Красносільський вітряк у 2024 році
Навесні 2024 року в Красносіллі взялися за відновлення старого млина, стан якого потребував серйозного втручання. Ініціатором робіт став місцевий житель Сергій Іванюченко. До справи долучилися майстри, жителі громади та люди, готові допомогти матеріалами й транспортом. За повідомленням «Суспільного», роботи завершили восени 2024-го.
Одним із найважливіших завдань стала заміна ґонтового даху. Ґонт — це тонкі дерев’яні пластини, які використовують для покрівлі. Такий матеріал відповідає традиціям дерев’яного будівництва, але потребує правильного укладання та захисту від вологи. Відновлення даху мало практичне значення: без надійного покриття опади продовжували б руйнувати дерев’яні елементи споруди.
Також майстри замінили пошкоджений вал і крила вітряка. Старі лопаті були зігнуті й не могли належно виконувати свою функцію. Під час ремонту також подбали про внутрішні конструкції, ворота й зовнішні деталі споруди.
За інформацією журналістів «Суспільного», до відновлення долучилися будівельник Олег Кучер, представники місцевої влади та небайдужі мешканці. Голова громади Микола Панчук розповідав, що на ремонт коштів із місцевого бюджету не витрачали. Це приклад того, як реставрація історичної спадщини стає можливою завдяки ініціативі громади й підтримці людей, яким небайдужа доля історичної пам’ятки.
Відновлення Красносільського вітряка довело, що навіть складні дерев’яні механізми XIX століття можна врятувати від остаточного руйнування, якщо поважати власну історію. Місцеві жителі не просто відродили архітектурний символ Гощанщини, а й зберегли рідкісну інженерну пам’ятку регіону. Наступним кроком має бути забезпечення належного збереження відновлених вузлів та інтегрування старовинного млина в культурно-туристичні маршрути Рівненщини.
