З давніх-давен млини для українців мали ледве не статус сакральних об’єктів. Споруди, які розмелюють зерно на борошно поважали, оберігали та навіть стереглися їх. Прадавні землероби вірили, що млини мають взаємозв’язок із силами природи – водою та вітром. На території історичної Волині, куди входить і частина Рівненщини, будували переважно дерев’яні вітряки. Однак на Здолбунівщині у селі Стара Мощаниця зберігся кам’яний вітряк. Він єдиний такий не лише в західних областях України, а й на території всього Правобережжя України, пише rivne.name.
Історія млина
Для наших предків, які займалися землеробством, млини мали важливе значення. Ще б пак, адже це споруда, яка за допомогою вітряної, водяної або іншої енергії розмелює зерно. Мірошники – власники та працівники млина надавали цим об’єктам дещо містичного значення. Вони вірили, що ті мають взаємозв’язок із стихіями природи.
Для історичної Волині, куди входить частина Рівненщини, характерним було дерев’яне вітрякобудування. Яскравим прикладом такого млина є, наприклад, дерев’яний млин Валевських у Гощі, збудований у XIX столітті.
Однак на Здолбунівщині у селі Стара Мощаниця можна зустріти нехарактерний для Волині кам’яний млин, змурований з місцевого ракушняка. Даний вітряк європейського стильового виконання. Подібних йому можна зустріти в селах Іспанії, Франції, Данії, Нідерландів та інших західноєвропейських країнах. А от для Східної Європи він є нетиповим.
Шатровий десятигранний млин голландського типу – сам так характеризує пам’ятку історик та краєзнавець Олександр Дмитрук. Він зазначав, що кам’яні млини вкрай рідко будувалися на Волині, а якщо і будувалися, то до наших днів вони не збереглися.
Тож, старомощанський кам’яний млин єдиний такий не лише на території західних областей, а й на всьому Правобережжі України. Схожі кам’яні вітряки можна зустріти на Півдні України. За словами історика Олександра Дмитрука, серед збережених ідентифікованих кам’яних вітряків в Україні лише чотири. Один із них – старомощанський. Тож, Здолбунівщина може пишатися унікальним «Дон Кіхотом», який височить над полем у Старій Мощаниці.
Олександр Дмитрук також розповів історію походження млина. Виявляється, об’єкт було побудовано у 1934 році, коли територія Рівненщини входила до складу Польщі. Краєзнавець підкреслив, що за Польщі будівництво було надзвичайно якісним. Про це говорить той факт, що корпус вітряка станом на 2020-й рік перебував у гарному стані. Щоправда, дашок млина розтрощений та і й з крил цілим залишилося лише одне.
Засновником та першим власником старомощанського млина був пан Слобода. Наступним власником унікального вітряка був Гаврило Овдійчук. Він помер у 1980 році. Після цього власником обійстя став житель сусіднього села Білашів Андрій Воловнік.
Місцевим журналістам чоловік розповідав, що ще при радянській владі він разом зі своїм батьком хотів відновити млин, так щоб той працював, як раніше. Однак влада не дозволила цього зробити.
Боротьба за надання статусу пам’ятки
Цікаво, що унікальний млин на Здолбунівщині станом на 2020-й рік не мав статусу пам’ятки. Історик та краєзнавець Олександр Дмитрук, який іноді навідувався до вітряка, зазначав, що у млина добре збереглися жорна. За ними, вочевидь, працювали і пан Слобода, і Гаврило Онуфрійчук.
Фактично нічийний кам’яний млин не перебував на балансі Старомощанської сільської ради, оскільки розташований за її межами.
Після цього місцеві ЗМІ звернулися до начальника профільного відділу обласного управління культури та туризму Юрія Калітинського із запитанням, що потрібно для того, аби єдиний на Волині кам’яний вітряк отримав статус пам’ятки. Посадовець у свою чергу відповів, що взяти на облік вітряк, як об’єкт культурної спадщини – можна. Все, що для цього потрібно було – це фото об’єкта та історична довідка, підготовлена кандидатом архітектури.
