На Рівненщині є багато місць, які захоплюють своєю красою. Одним з таких є урочище «Олександрівка», пише сайт rivne.name.
Що таке урочище
Урочищем заведено називати якусь частину місцевості, яка є несхожою на інші ділянки навколишньої території. Також урочищем можуть бути населені пункти, які окремо розташовані та виділяються на навколишній місцевості.
На радянських та українських топографічних картах цим терміном позначали ділянки колишніх населених пунктів, де частково збереглися будівлі.
Зазвичай урочища мають важливе природоохоронне і наукове значення. Для збереження їх у первозданному стані часто такі території оголошують заповідними зонами.
Зоологічна памʼятка
Урочище «Олександрівка» розташовується в Дубенському районі Рівненської області недалеко від зниклого однойменного села Олександрівка.
Ця територія є лісовим заповідним урочищем та належить до природно-заповідного фонду Рівненської області.
Також урочище «Олександрівка» є зоологічною памʼяткою природи загальнодержавного значення.
Зоологічними памʼятками природи називають природоохоронні території, які охоплюють природні комплекси з окремими місцями поширення дикої фауни. Присвоюється такий статус для того, щоб на цій ділянці природи зберегти рідкісні види тварин, а також комах, плазунів, птахів.
Загальна площа зоологічної пам’ятки природи становить 13 гектарів.
Колишнє село
Лісова каплиця 4-го піхотного полку, зроблена піхотинцем Йоганном Петершелкою з полкового інженерного відділу в таборі III батальйону на північний схід від Олександрівки
Назва урочища походить від назви колишнього давнього села.
У XIX столітті село Олександрівка було у складі Дубенської волості. З часу окупації поляками Волині Дубенську волость було перетворено на сільську гміну Дубно, яка входила до Дубенського повіту. Згодом село Олександрівка увійшло до складу Дубенського району.
Саме село розміщене на Повчанській височині – найвищій точці Волинської височини.
Поблизу колишнього села Олександрівка розташовані села: Великі Сади, Малі Сади, Кривуха, Великі Загорці. Ще поблизу села була колонія Олександрівка.
Раніше на Дубенщині було дуже багато чеських поселень.
А все тому, що 10 липня 1870 року царем Олександром II було підписано постанову, яка надавала чехам значні привілеї при купівлі землі. Також чеських колоністів звільняли від сплати податків, військової служби, давали право на створення чеських волостей та вільне віросповідання. Чехи знали передові технології обробітку землі, а також вже на той час користувалися металевим плугом та боронами. Добре зналися чехи й на пивоварінні. Як відомо, саме на Дубенщині для галузі пивоваріння вирощували великі плантації хмелю.
До того як заклали село Олександрівка, на цій місцевості був ліс.
Для поселення чехів царським урядом навіть докуповувалися землі.
Щоб розчистити ділянку для будівництва поселення, довелося викорчувати багато дерев.
Ще відомо, що під час Першої світової війни біля Олександрівки був розташований австрійський штаб.
З результатів перепису населення, який відбувся у 1921 році, відомо, що в селі Олександрівка налічувалося всього 24 хати та 128 жителів. Є інформація про те, що до 1960 року Олександрівка була хутором, дорога до якого була щільно вимощена кругляком.
Своєї церкви село не мало. Місцеві жителі ходили на службу до сусідніх сіл – Мильчі та Тараканова. Проте була сільська школа на чотири класи.
Під час Другої світової війни в напрямку Олександрівки після невдалої атаки на Дубно, відступали війська 34 танкової дивізії.
У період після Другої світової війни село приєднали до Великосадівської сільської ради (1946 рік).
У квітні 1947 року радянська влада розпочала кампанію з переселення народів за національностями.
Так, чехів було повернено на їх батьківщину в чеські Судети, де до того часу проживали німці. Відомо, що німці залишили будинки, взявши з собою лише те, що можна було донести. Ці будинки передавалися чехам.
Коли ж чехи залишали Україну, то з собою забирали практично все – меблі, худобу, сіно. Після виселення чехів в Олександрівку з Холмщини (Польща) повернулися українці.
Був у невеликому селі й свій колгосп, який створили у 1949-1950 рр.
Вже станом на 1989 рік в селі проживало всього 10 жителів.
Частина сімей, розібравши свої будинки, перевозила їх в Дубно, а хтось залишався доживати на рідному клаптику землі. Молодь у село не поверталася. Багато хто з молодих людей одружувалися та переїжджали в Чехію чи Польщу.
Донині про колишнє село нагадують лише руїни будинків, фруктові дерева колишніх розкішних садів, а також занедбані могили на цвинтарі.
З облікових даних село зняли лише у 2001 році, хоча фактично там давно вже ніхто не проживав.
Багатства природи
В урочищі «Олександрівка» ростуть дуже старі дуби. Саме тут розташована ділянка віковічного дубового лісу, який має природне походження. Розташована вона на опідзолених ґрунтах у верхній частині південного схилу.
Деякі дуби сягають довжини до 28 метрів, а їх вік до 190 років. Середній діаметр стовбура становить 90 сантиметрів. Проте є дерева віком 220-250 років.
Крім дубів звичайних в урочищі ростуть береза повисла, граб, осика, липа серцелиста, крушина, ліщина, свидина.
Трав’яний покрив представлений копитняком європейським, медукою темною, коручкою чемерникоподібною, гніздівкою звичайною, іншими цінними рослинами.
Серед птахів, які урочище “Олександрівка” обрали своєю домівкою, гніздяться сойка, дятел звичайний, чапля сіра (має тут свою гніздову колонію), повзик, припутень соловейко східний, синиця, шпак звичайний.
Зі ссавців зустрічається кабан звичайний, борсук, кріт європейський.
Офіційний статус
Територія площею 13 гектарів охороняється державою.
Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 28.11.2011 року №480 було затверджено Положення про зоологічну пам’ятку природи загальнодержавного значення “Урочище “Олександрівка”.
Пам’ятка природи входить до складу природно-заповідного фонду України та охороняється як національне надбання. Щодо урочища встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання ресурсів.
Територія пам’ятки природи відповідно до природоохоронного законодавства може використовуватися у природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних та оздоровчих чи рекреаційних цілях, якщо це не суперечить меті створення та завданням пам’ятки природи.
