Тисячі водіїв щодня їздять дорогою Рівне-Корець, навіть не здогадуючись, яку довгу історію вона зберігає. Цю трасу збудували ще у XIX столітті, і свого часу вона стала поштовхом для розвитку всього краю. Саме завдяки появі цієї дороги почали розвиватися навколишні села, відкривалися підприємства, і вже на початку XX століття нею курсували автомобілі відомих світових марок. Вона була спроєктована як частина Києво-Брестського шосе і утримувалася коштом місцевого дворянства, а селяни працювали на ній у межах трудової повинності. Історія цієї дороги значно цікавіша, ніж здається спочатку, пише rivne.name.
Головна дорога до Рівного
До середини XIX століття з Корця у напрямку Рівного було дві дороги, які розходилися в Межирічі. Одна з них була розташована північніше нинішньої траси Київ — Чоп і пролягала через Головницю — Даничів — Залізницю — Великі Межирічі — Тучин — Олександрію. Далі по трасі були Городок і Клевань, а Рівне — поза нею.
Тарас Годун, дослідник історії села Бабин, натрапив в архівах на документи, у яких йдеться про те, як прямою дорогою з Корця на Рівне почали прокладати Києво-Брестське шосе. Ця подія датується 1853 роком. Тоді дорога Рівне-Корець на відрізку від Бабина до Городища ділилася на шість відтинків. За кожен з них відповідав дворянин, землі якого прилягали до шосе. Зокрема, дворяни дбали про благоустрій ділянки за власний кошт. Тарас Годун розповів, що дворянам було наказано зайнятися будівництвом “правильних” сіл за поданими зразками. Історик припускає, що це робилося на випадок, якщо раптом раз на сто років цією дорогою проїжджатиме якась поважна особа, і все мало мати належний вигляд. Раз на тиждень селяни відробляли трудову повинність на будівництві дороги, і їхня праця була дуже важкою.
Будівництво ділянки Рівне–Корець на Києво-Брестському шосе завершили у 1858 році, і 19 квітня її відкрили для проїзду. Протяжність цього відтинку становила 64 версти, що приблизно дорівнює 68 кілометрам. У Рівному дорогу Рівне–Корець проєктували як головну вулицю міста, звідки й виникла її тогочасна назва – Шосейна.
Тарас Годун також дослідив карти XIX століття і простежив, що ділянка Рівне–Корець майже ідентична новій трасі на Київ-Чоп. Узбіччя траси було засаджене дубами, які, за згадками старожилів із Бабина, вирубали за радянських часів. Вздовж дороги розташовувалася корчма Дубова, де можна було поїсти, відпочити після дороги та переночувати. На жаль, фото цієї корчми не збереглися, але цікаво, що у сповідному розписі вона була зазначена як окремий населений пункт із трьома чи чотирма жителями. Завдяки Києво-Брестському шосе у Бабині збудували цукровий завод, який заклали у квітні 1913, а запустили в роботу того ж року восени.
З Києво-Брестським шосе пов’язана не одна важлива історична подія. Наприклад, планування оборони Рівного від більшовиків військами УНР у 1919 році. Оскільки ця траса була стратегічно важливою, при цукрозаводі мали розмістити шпиталь і забезпечити логістичне сполучення від Шубкова, Вільгора та Гощі. Однак через внутрішні суперечності військово-політичних керівників цей план не був реалізований.
Які машини їздили дорогою Рівне-Корець
Тарас Годун розповів, що на початку 1900-х років трасою Рівне–Корець почали курсувати автобусні маршрути. А у 1920-1930-х роках, за свідченням історика, цією дорогою вже їздили автомобілі таких марок, як Ford, Chevrolet, Škoda і Chrysler.
Оскільки Рівне–Корець – це дорога, що проходила прикордонною зоною, для перевезення нею будь-яких товарів для продажу вимагався дозвіл. Керівництво Бабинської цукроварні зверталося за дозволом у рівненського повітового старости на використання власного автомобіля Stoewer з номерним знаком WL 30372, щоб перевозити людей та товари з Бабина до Рівного, далі до Луцька, а також до Корця.
У повоєнні роки за маршрутом Рівне–Корець та до прилеглих сіл курсували автобуси радянського виробництва.
